Карпати

Карпа́ти (пол. Karpaty, нім. Karpaten, словац. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpaţi, серб. Карпати) — гірська система на сході Центральної Європи, на території: України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії, Молдови та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.

Карпати
Топографія Карпат
Країна Україна, Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Сербія, Австрія
Площа 190 000 км2
Довжина 1 500 км
Найвища точка Герлаховський штит
 - висота 2655 м
Найвищі гори Список вершин Карпат Вершини Українських Карпат
 Карпати у Вікісховищі

Карпати — один з головних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морем. Поділяються на дві субпровінції — Зовнішні Карпати (Західні та Східні) і Внутрішні Карпати (Західні та Східні). Орографічно виділяють Західні Карпати (територія Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі та України — найвищі гірські масиви), Східні, або Лісисті, Карпати (найбільш знижена і звужена частина Карпат; Східні Карпати складаються зі Східних Бескидів (територія Польщі, Словаччини, України), Українських Карпат (Україна) і Молдово-Семиградських Карпат (Румунія), Південні Карпати, або Трансильванські Альпи (територія Румунії).

Переважні висоти Карпат 800—1200 м, найбільша висота — 2 655 м (гора Герлаховський штит в Татрах), в Україні — гора Говерла (2 061 м). Найбільша ширина — 430 км. Площа цієї гірської системи — 24 тисячі км².[1] В українських Карпатах росте 20 % всіх лісів України.[1] Карпатські гори відносно молоді, сформовані в альпійську епоху горотворення, їхній вік понад 25 мільйонів років[2].

Етимологія

Назву «Карпати» вперше навів Геродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку «Κάρπις» (Карпій), що впадає в Дунай. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в регіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90–168).[3]

Походження назви «Карпати» однозначно не з'ясоване. Є низка інтерпретацій цієї назви — від доіндоєвропейських (С. Роспонд) до слов'янських. Назва «Карпати» (пол. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpați, серб. Карпати, чех. i словак. Karpaty, нім. Karpaten) дуже давня. Її корені простежуються в середземноморському доіндоєвропейському субстраті.[3]

А. Попов (1965, 1973), А. Байцар (2016) доводять, що оронім виник з назви фракійського племені карпи, що проживало на території Передкарпаття у ІІІ-ІV століттях н.е. В. Георгієв (1956) уважає давньовірменську мову особливим фракійським діалектом і пояснює топонім Карпати від фракійського «(s)korpa-ta» — скеляста. С. Распонд (1957) переконаний, що назва Карпати походить із доіндоєвропейського «cаro» камінь. Такого ж погляду дотримуються І. Хубшмід (1967, 1969), виводячи топонім Карпати від доіндоєвропейського «kar» камінь (кам'яні гори) і порівнюють його з такими топонімами, як Каринтія (південна область Австрії), острів Карпатос у Критському морі та Крас (вапнякове море у Словенії). Він зачисляє до цього ряду рум. «scarpa» — скеля; сербськохорв. «skrapa» — тріщина в каміннях і в діалекті — дрібні камені; словен. «сеrеn» — скелясте місце.[3]

В. Чихарж (1960) убачає базис «саrrа» — камінь у середземноморському доіндоєвропейському субстраті. Р. Козлова (1987) виводить назву Карпати з псл. *kъrpatъ(jь) «з вигинами, виступами, горбатий, нерівний» <*kъrpa «щось криве, вигнуте, вигин, виступ» <іє. (s) ker- гнути; крутити у ступені редукції з детермінативом -р-. Словацький та чеський мовознавець і етнограф П. Шафарик, а за ним Є. Поспелов (1967) виводять оронім Карпати — від слов'янського орографічного терміна «хрб», «харабат» — хребет.[4] У літературі цей термін зустрічається ще у батька історії та географії Геродота У назві однієї з лівих приток Дунаю — Karpis. Вважається що ця притока отримала свою назву від гір, в яких брала початок.

Від можливого дакійського значення — «гори», може походити назва племені «карпи» — «ті хто живуть в горах», які населяли Карпати за часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово «Karn» — означало «камінь» або «купа каміння». Вражаюча схожість назви гір простежується з назвою острова Карпатос між Критом і Родосом.

Русини цей гірський хребет називали Бещади.

Інша назва Сарматські гори — трапляється в роботах античних і середньовічних географів. У Птолемея від назви кельтського племені бастарнів, які тут проживали, гори Карпат мали назву лат. Alpes Bastarnidae[5].

Утворення Карпатських гір

Ще до утворення карпатської геосинкліналі на місці сучасної гірської споруди Карпат і їхнього передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувало Свентокшиські та Судетські гори з Добруджею. Це давнє пасмо називають Пракарпатами[2]. Внаслідок рухів земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери на їхньому місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи.

Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю водяних басейнів давнього океану Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки Гондвану на півдні, і Лавразію — на півночі[2].

Лише наприкінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. Вважається, що басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного і Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апеніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір та ін. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий в широтному напрямку, складає альпійський складчастий пояс. В його межах Карпати займають одне з центральних положень.

Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням в її межах осадових товщ. Їх формування відбувалося за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Східноєвропейської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.

Морські глибини

Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водоймами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах трапляється велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок тощо. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках, поряд з викопною морською фауною, трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.

Розпочавшись в кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.

У той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірські пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.

З двох боків Зовнішніх Карпат було в той час море. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.

На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Руської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.

Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин з Вирголат-Гутинською вулканічною грядою. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.

Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.

По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.

На південь від Сілезького покриву розміщений Дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногірським покривами (насувами). Тут найвищі в Українських Карпатах гори Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.

У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські річки руйнували слабкостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх видобували два калійні комбінати: Стебницький і Калуський.

Вулканізм

Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5—2 млн років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вирголат-Гутинський вулканічний хребет. В центрі міста Хуст підноситься конус погаслого вулкана[2]. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мараморських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз у 1717 році сюди добрався кримський хан Гірей[2].

Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачева, Берегового. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.

Ланцюг так званих похованих вулканів оголюється в районі сіл Доброні, Дрисіни і Шаланок[6]. Вулканічні породи в цьому ланцюзі представлені в основному андезитами. Виходи їх відомі в районі сіл Дрисіни і Шаланок. Уздовж південної околиці Закарпатського внутрішнього прогину наявні потужні товщі ліпаритів. На поверхні вони оголюються на великій площі в Берегівському районі. Ці вулканічні виверження почалися в палеогені і закінчилися в кінці міоцену (близько 15 мільйонів років тому). Тому значна їх частина перекрита осадовими породами пліоцену[6].

Про недавню вулканічну діяльність Вирголат-Гутинської вулканічної гряди свідчать мінеральні, а в горах Калиман-Харгита — в тому числі і гарячі джерела[6].

Про активні процеси в верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси, останній з яких відбувся 4 березня 1977 року в горах Вранча на території тодішньої Соціалістичної Республіки Румунії[6].

Зледеніння

В четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мараморського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.

У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Ґорґанів.

Геологічна будова і корисні копалини

Карпати утворюють північно-східну гілку Альпійської складчастої геосинклінальної області Європи. Вирізняється низка великих структурних елементів північно-західного—південно-східного простягання, розділених насувами: Передкарпатський передовий прогин, Зовнішні (флішеві, або Складчасті) Карпати, Внутрішні Карпати, Закарпатський тиловий прогин.

У Внутрішніх Карпатах на території України виділяють Мармароський кристалічний масив і зону Підгаля. Відповідно до простягання основних структурних елементів Карпат, виділяють зони зі специфічним набором корисних копалин.

  • У Передкарпатському прогині — самородна сірка, газ (Дашавське, Косівське та ін. родовища), нафта (Бориславське, Битьків-Бабченківське родовища), озокерит (Бориславське родовище), кам'яна і калійна солі (Калуш-Голінське, Стебницьке та ін. родовища). Підраховано, що на Прикарпатті є близько 35 мільярдів тонн соляних покладів[2].
  • в Закарпатському прогині — кам'яна сіль (Солотвинське родовище) газ, буре вугілля (Ільницьке, Кривське родовища), цеоліти. З неогеновим вулканізмом пов'язані ртутні (Великий Шаян, Боркут), жильні золото-поліметалеві і баритові (Беганське родовище) руди, алуніти, каоліни, перліти, бентонітові глини (Горбське родовище).
  • У фронтальній частині Зовнішні Карпати відомі родовищами нафти, в Мармароському масиві — родовища доломіту, вапняків, мармурів, сировини для кам'яні литва. У метаморфічному комплексі відомі вияви стратиформних колчеданно-поліметалевих, мідно-колчеданних, баритових і залізо-марганцевих руд.

У Карпатах поширені мінеральні води, на південно-західних схилах Карпат і в Закарпатті — вуглекислі (родовища Свалява, Поляна-Квасова). У зоні зчленування Передкарпатського прогину з Східно-Європейською платформою розташовані родовища азотних сульфатних вод.

  • У Внутрішній зоні Передкарпатського прогину поширені розсоли хлоридного (сульфат-хлоридного) складу (Моршин) і особливий, рідкісний тип слабомінералізованих вод з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавець).
  • У Закарпатському прогині поширені термальні і субтермальні води підвищеної мінералізації, які використовують з лікувальною і теплоенергетичною метою.

Запаси золота представлені Берегівським та Мужіївським золотополіметалевими родовищами. Останнє введено у промислове освоєння 1999 року, і в цьому ж році на базі Мужіївського державного золотополіметалевого комбінату створено ТОВ «Закарпатполіметали».[7]

З давніх-давен у межах Передкарпаття видобували нафту, яку раніше називали «ропа». Використовували її лише для змащування возів та дахівок з гонти (дранки). Згодом з ропи почали вилучати гас, який застосовували в гасових лампах (для освітлення). Інтенсивний видобуток нафти розпочався в середині XIX століття, коли було відкрито способи одержання і використання її легких фракцій. Перші потужні свердловини з'являються на родовищах біля Борислава, Тустановичів, Мразниці, Бикова.

Найбільш древні гірські породи, знайдені в Карпатах, виникли близько 1,2 мільярда років тому[6].

Карпати та Альпи в історії видобутку перших металів

У II тис. до н. е. на великій території від Карпат до Атлантики сформувалась Європейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стали багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, переважна більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність «вибуху» гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов'яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва в порівнянні з III тис. до н. е. Серед найбільших скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тисяч різноманітних виробів загальною вагою 1100 кг, а також концентрація більш як 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (район Мукачеве Ужгород), де виявлено понад 2 тисячі бронзових знарядь.

Клімат і природа

Середні температури січня від −2 до −5°C (на вершинах нижче −10 °C), липня 17—20 °C (на вершинах до 4—5 °C). Опадів від 600 до 2 000 мм на рік.

Для Карпат характерна висотна поясність ландшафтів. Широколистяні і мішані ліси змінюються хвойними, вище (місцями до 1600—1800 м) простягаються субальпійські чагарники, а найвищі вершини вінчають альпійські луки полонини. Серед рослин багато видів є ендемічними (докладніше див. Список ендемічних рослин Карпат).

В Карпатах є національні парки (Карпатський в Україні, Татранський в Польщі, Татранський в Словаччині, Ретезат та інші), заповідники.

Екологія

У 2003 році була прийнята Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат.

Цікаві факти

Гірські масиви Карпат

  1. Зовнішні Західні Карпати
    • Південно-Моравські Карпати
    • Центрально-Моравські Карпати
    • Словацько-Моравські Карпати
      • Білі Карпати
      • Яворники
    • Західні Бескиди
      • Моравсько-Сілезькі Бескиди
    • Центральні Бескиди
      • Оравська Магура
      • Оравські Бескиди (Живецькі Бескиди)
      • Кисуцькі Бескиди
    • Східні Бескиди (частково розташовані в Зовнішніх Східних Карпатах)
      • П'єніни
      • Любовн'янська Врховина
      • Чергівські гори
    • Підгалля-Магурське пасмо
      • Списька Маґура
      • Бахурень
      • Левоцькі гори
      • Шаришська Врховина
      • Скорушинське Врхи
  2. Внутрішні Західні Карпати
    • Рудогор'є
      • Спишсько-Гемерський Карст
        • Муранська Планина
        • Словацький Рай
      • Воловське Врхи
      • Столицьке Врхи
      • Вепорське Врхи
      • Ревуцька Врховина
      • Словацький Карст
      • Ч'єрна Гора
    • Фатрансько-Татранська область
      • Малі Карпати (Хундсхаймер Берге)
      • Поважськ Іновец
      • Трибеч
      • Ж'яр
      • Велька Фатра
      • Мала Фатра
      • Татри
        • Західні Татри
          • Червене Врхи
          • Липтовськи Татри
          • Липтовськи Копи
          • Особита
          • Рогаче
          • Сивий Врх
        • Східні Татри
      • Низькі Татри
      • Горнадська Котлина
      • Стражовське Врхи
      • Старогорське Врхи
      • Хочське Врхи питвське Врхи
    • Словацьке Середнегор'є
      • Втачник
      • Шт'явницьке Врхи
      • Кремницьке Врхи
      • Погронськи Іновец
      • Поляна
      • Явор'є
      • Крупинська Планина
      • Зволенська Котлина
      • Оструожки
    • Матрансько-Сланськая область
      • Бурда
      • Сланське Врхи
      • Земплинське Врхи
      • Матра
      • Бержень
  3. Зовнішні Східні Карпати
    • Низькі Бескиди
      • Бескидське Передгор'є
      • Ондавська Врховина
      • Лаборецька Врховина
      • Бусов
    • Східні Бескиди (частково розташовані Зовнішніх Східних Карпатах)
      • Лесісті Бескиди або Полонини
        • Західні Бещади
          • Буковське Врхи
        • Східні Бещади
          • Верховинський Вододільний хребет
        • Ґорґани
      • Полонинські Бескиди
  4. Внутрішні Східні Карпати
    • Вигорлат-Гутинське пасмо
      • Вигорлат
    • Бистрицькі гори
    • Келиман-Харгитські гори
    • Родна гори
    • Мармароські гори й Рахівські гори
    • Мармароська депресія
  5. Південні Карпати
  6. Західні Румунські Карпати
  7. Трансильванське плато
  8. Сербські Карпати
Панорама озера Відрару (Арджеш, Південні Карпати)

Див. також

Примітки

  1. Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007—128с., іл.
  2. Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  3. Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
  4. Байцар Андрій. Історія походження та використанняназви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
  5. стор. 99, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  6. Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путеводитель. — Ужгород: Карпати, 1978. —96 с., ил., 16 л. ил.
  7. Блеск и нищета украинского золота. 16.11.2007 Архівовано 03.12.2013, у Wayback Machine.. Тижневик 2000
  8. Пиотровский Г.Л. Карпатит — новый органический минерал из Закарпатья // Минерал. сб. Львов. геол. об-ва.  1955. Вип. 9. С. 120-127. (рос.)

Джерела та література

Література

  • Атлас світу. // Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України. ДНВП «Картографія». — 2002 р. — 192 с.
  • Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33.
  • Володимир Собашко (2003). Дорогами і стежками Карпат. Львів: «Центр Європи». ISBN 966-7022-56-0.
  • Дикі звірі і птахи Карпат : облік та оберігання / Ю. В. Юркевич ; Івано-Франківське обласне управління лісового господарства України. - Надвірна : [б.в.], 1996. - 92 с.
  • Екосистеми лентичних водойм Чорногори (Українські Карпати): колективна монографія / Т. І. Микітчак, О. Решетило, А. Костюк, О. Попельницька, І. Данилик; Наук. ред. Т. І. Микітчак.– Львів: ЗУКЦ, 2014.– 287 с. : іл., табл.– 350 пр.– Містить бібліогр. — ISBN 978-617-655-104-1
  • Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4-х т. — Т. ІІ: Етнологія та мистецтвознавство / гол. ред. Степан Павлюк.- Львів, 2006. — 812 с.
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Пам'ятки підгір'я Українських Карпат першої половини I тисячоліття н. е. / Л. В. Вакуленко. — К. : Наукова думка, 1977. — 139 с.
  • Стойко С., Ермоленко Ю. Карпати очима допитливих. — Львів : Каменяр, 1976. — 96 с.
  • Сучасна геодинаміка та геофізичні поля Карпат і суміжніих територій: монографія / К. Р. Третяк, В. Ю. Максимчук, Р. І. Кутас та ін. ; за заг. ред. К. Р. Третяка, В. Ю. Максимчука, Р. І. Кутаса ; М-во освіти і науки України, НАН України, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Карпат. від-ня Ін-ту геофізики ім. С. І. Субботіна. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 420 с. : іл. — Режим доступу: . — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 390—418 (548 назв). — ISBN 978-617-607-763-3
  • Типологія лісів Українських Карпат : навч. посібник для лісогосп. спец. вузів / З. Ю. Герушинський ; Український держ. лісотехнічний ун-т. - Львів : Піраміда, 1996. - 208 с.
  • Українські Карпати. Природа. Економіка. Історія. Народознавство: Бібліогр. покажч. л-ри за 1998 р. / ред.: М. А. Голубець; Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника НАН України. — Л., 2003. — 302 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.